Пташка і нано

Заспівай для мене так, як то вмієш ти,
і не бійся за мене, як не лякав світ.
Тільки квіти на вікні залишаються мені,
тихо сплять на світанні, от лиш колір чужий...

Лети, моя пташко, у своє небо,
як не можеш ти без нього та й лети.
Лети, моя пташко, може, так й треба,
та все далі, далі, далі я і ти, я і ти, я і ти, я і ти...
Слова: Святослав Вакарчук

Нещодавно відпочивав в Карпатах. Прекрасна погода, гарна річка і село, яке названо в честь броду двох річок, які там зливаються. А ще в Межибродах гарні скелі і ще в село між двома Синевидсками. Сучасні проектанти та будівельники оновили базу відпочинку і вона якщо і не виглядає дуже по європейськи, то достатньо акуратно. Привабливо виглядає і їдальня. Одного ранку я підійшов туди замовити сніданок і побачив 2 мертвих пташиних тіла. Двері були закриті - отож я підійшов з чорного входу і зустрів кухарок в яких і замовив їду. Також сказав, що на їхньому ганку відпочивають пташки. Їх це не вразило і не здивувало. Я знову нагалав, та вони сказали, що не вперше гинуть пернаті, бо двері в їдальню зроблені із шкла із дзеркальною плівкою. Повертаючись до будиночку я звернув увагу на дзеркальні двері в яких відбивалися обриси гір та чітко було видно дерева.

Цікаво чи це сучасні технології псують нам життя чи архітектори нашого життя такі не вмілі. Сьогодні прочитав статтю як багато вкладають грошей в дослідження нанотехнологій. Цікаво цим це закінчиться - воскресінням кріонованих чи лікуванням ракових пухлин...